Під час повномасштабного вторгнення Dakh Daughters створили потужну концертну програму UKRAINE FIRE, з якою вони подорожують Європою та США. Документальні тексти та відео розповідають закордонному глядачу про війну, яку розв'язали росіяни в Україні. Після виступу в Канаді гурт на кілька днів вперше повернувся до рідної країни, щоб дати тут кілька концертів. Далі — гастролі в Ізраїлі та Польщі.

Про ставлення іноземців до українців, про життя біженців, про український спротив, про втому та неможливість зупинитися, поки триває війна, — у інтерв’ю Суспільне Культура. А концерт був красномовніший за всі слова.

Сонячний Київ, навколо Жовтневого палацу все в квітучих каштанах, до концерту 4 години. Першою з'являється Руслана Хазіпова, разом прямуємо в поки порожній зал. По дорозі кажу, що від однієї думки, що почую їхню пісню "Візьми листи" на вірші Жадана, мені хочеться плакати.

"Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць. Нам ніколи не пити з сухих криниць. Нам ніколи більше не бачити знайомих облич. Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч".

Руслана каже, що цієї пісні сьогодні не буде, бо українцям і так вистачає потрясінь. Я видихаю.

Кілька хвилин до початку саундчеку, технічні працівники вже на сцені, налаштовують обладнання. Спочатку актриси чекаються по черзі, вихоплюю їх по одній та вмикаю диктофон. У нас по кілька хвилин на спілкування з кожною.

Про концерт "Україна вогонь"

Наталія Галаневич розповідає про концерт "Україна вогонь", який ми почуємо та побачимо сьогодні.

"Проєкт UKRAINE FIRE ми зробили з Владом Троїцьким. Це не театральна вистава, а концерт, з яким ми подорожуємо світом і Європою, були в турі Америкою та в Канаді нещодавно. Ми зробили концерт з використанням відео та документальних текстів про людей, які тікали з Ірпеня, коли був оцей треш у 2022 році. В Україні ми не використовуємо ці тексти, навіщо — і так українцям важко, вони все бачать, чують вибухи, їм не треба показувати ці відео. А для західного глядача обов'язково треба показувати, що відбувається, роз'яснювати, чому ми просимо зброю. Тому там зовсім інакший концерт, ніж тут сьогодні".

Соломія Мельник більш детально розповідає про специфіку виступів за кордоном. У Франції Dakh Daughters здебільшого грає на театральних майданчиках, на національних сценах. Зараз збільшився відсоток українців серед глядачів за кордоном, бо їх всюди більше, але переважно приходять місцеві.

"Ми були дуже в різноманітних країнах. Зазвичай на нас приходять локали, як то кажуть, тому що там є абонементна система. Люди купують абонемент в театр, якому вони довіряють, бо знають, що туди привезуть щось хороше. Тому вони приходять іноді, не знаючи, на що.

Нашим завданням було створити нові програми, щоб доносити до європейського та світового глядача те, що відбувається в Україні. І після кожної вистави ми мали ще розмови з публікою, годину-півтори ми їм розкладали по поличках, розжовували, доносили ту біду та чому важливо нам допомагати, чому важливо давати нам зброю. Не тому, що ми хочемо воювати, а тому, що ми хочемо захищатися і бути вільними.

На жаль, в думках європейської людини сформоване зовсім інше ставлення до України, до Росії, до усього пострадянського простору. Вони думають, що це все одна якась байда. Щоб їм пояснити, що це різні речі, треба час, треба зусилля, це не проста справа. Але ми розуміємо, що інакше неможливо, що це дуже важливо робити".

Соломія каже, що у відео до концерту вони вклали багато документальної хроніки з подій війни. Там є відеоряд зі свастикою та літерою "Z". Це паралель. Dakh Daughters показують це за кордоном та пояснюють після вистав, аби не було непорозумінь, що це фашизм ХХІ століття. Що те, що відбувається зараз, нічим не відрізняється від того, що робив Сталін, від того, що робив Гітлер. Музиканти написали спеціально нові пісні, у яких є тема нашого сьогоднішнього болю.

"Але тим не менш, ми не хотіли і не хочемо презентувати Україну як жертву. Навпаки, ми хочемо показати, які ми сильні, які українці прекрасні, як вони готові віддати своє життя за свободу. А чи готові ви зараз? Чи знаєте ви, що таке віддати життя за свободу, коли ви народилися вільними? Це зовсім різні свідомості.

Багато європейців формулювали таку думку: "Не знаємо, якби з нами таке сталося, чи ми могли б так згуртуватися, як ви, українці. Це для нас великий приклад".

Актриси не забувають дякувати людям і всьому світу, тому що вони все-таки увімкнулися і вони все-таки допомагають, як можуть. Хоча досі багато питань серед звичайного населення, які до кінця не розуміють, "а чого ми мусимо давати гроші, давати зброю, чому в нас все дорожчає і так далі". Бо те, що тут у нас відбувається, впливає на світову економіку. Але це війна за весь демократичний світ.

"Будемо сподіватися, що ми врешті-решт побачимо всіх злочинців в Гаазі. Але на це потрібно багато часу, тому розслідування проводяться дуже довго. А за це цей час гине багато людей. Тому, на жаль, оця сповільненість європейців нам не на руку. Але сподіваємося, що нарешті справедливість заграє свою пісню, не знаю, чи ми це побачимо за своє життя, але сподіваюся, наші діти побачать".

Соломія Мельник народилася в Києві, це її рідне місце. Dakh Daughters повернулися додому лише на кілька днів, але якраз застали цвітіння каштанів та бузку "в найкращу київську пору". Мельник каже, що весна ─ це завжди сподівання на найкраще, що все гниле відпаде і з’являться нові паростки і розквітне Україна.

"Чому на світі так багато зла-зла-зла?"

Сьогодні традиційний для гурту солдаут. Я купляла квитки в перші дні продажу. Поки не прийшли глядачі, у Жовтневому палаці дуже холодно попри майже літню погоду на вулиці. Від давно не ремонтованих гримерок в підвалі трохи моторошно. Тут дівчата накладатимуть грим після саундчеку. А я не можу позбутися думки, що, можливо, саме тут, де зараз гримерки, були катівні НКВС.

Але я знаю, що коли Жовтневий палац заповнять люди, світло, музика, усе зміниться. До того ж дівчата казали, що всі документальні історії війни ─ це спеціально для закордонного глядача, українці і так все знають та розуміють.

Увечері в повному залі не було жодного вільного місяця. Dakh Daughters на сцені, за ними величезний екран з написом "Свободу захисникам Маріуполя", вони кажуть, що полонених азовців чекають вдома. Вони їздять по всьому світу з цим закликом.

Пригадую, коли в анексованому Криму росіяни заарештували та кинули до в'язниці українського режисера Олега Сенцова, всі концерти Dakh Daughters, навіть в межах фестивалів, проходили з гаслом "Free Oleg Sentsov".

Далі хвилина мовчання за загиблими під час війни українцями. Усі підвелися з місць. Концерт ще не почався, а я вже плачу. Без можливості для глядачів отямитися одразу починаються архівні відео 2014 року з Майдану, лунає пісня на вірші Іздрика "Це не хвилі – це просто люди".

Наприкінці 2022 року в український прокат вийшла стрічка "РОЗИ. Фільм-кабаре". Це документальний фільм про Dakh Daughters та про те, як актриси разом із багатьма українцями вийшли на Майдан у 2014 році за право жити у вільній, європейській країні.

Далі звучить пісня "Людина", де актриси повторюють питання: "Чому на світі так багато зла-зла-зла?".

Цю пісню Dakh Daughters написали під час Майдану для вистави "Антігона" французької режисерки та директорки театру "Прео" Люсі Берелович за участі Влада Троїцького. Вона приїхала в Київ у 2014 році і відтоді назавжди закохалася в Україну. Потім пісні з вистави "Людина", "Ерос", "Вакх" Dakh Daughters почали використовувати у своїх концертах.

"Скільки людство існує ─ питання, яке ставиться в цій пісні, актуальне завжди. Ми кілька років не грали цю виставу. Зараз ми знову всі зібралися і зіграли вже останню "Антігону". Ми грали її в Ліоні три рази. Це було прощання з виставою. Тому що вона для нас трошки загубила свій сенс після початку повномасштабного вторгнення. Там піднімалися питання братерства, "брат брата порубив біди наробив". Тоді ми ще могли думати, що у нас є якісь браття, сусіди. Тепер, на жаль, ми зрозуміли, що братерство наше закінчилося повністю, "хороших рускіх" немає, на цьому ми тему цю закриваємо", ─ розповідає Соломія Мельник.

У 2021 році Dakh Daughters працювали з Люсі Берелович у Франції над постановкою "Велетні з гір". Власне, до неї в Нормандію акторки й поїхали під час великої війни.

Але повернемося на концерт до Жовтневого палацу.

На великому екрані відеоряд з маршрующіми військами вермахта, свастика та літера "Z". Потім парад на Червоній площі в Москві, танки. Потім кадри з сучасної російсько-української війни, наші зруйновані міста. І хоча нічого не підписано, я легко впізнаю рідні вулиці Харкова, далі Бучу. Я не встигаю віддихатися, як нова композиція:

"Щоденно ворони летять, Щоденно ворони кричать: "Там спалили, там убили, там піймали, там забрали, посадили, осліпили і згноїли… Кра-кра-кра!"

Це Dakh Daughters виконують пісню на вірші Олександра Олеся. І поки на відео глядачі бачать кадри зі знищеного Маріуполя, Драмтеатр з величезним написом "ДЕТИ" перед ним, актриси кричать рядки зі страшного вірша: "Що ж ви дивитеся? — плачте!" І ми плачемо, звісно.

Серед концерту була одна відносно розважальна композиція "Папіроси". Вона давно в репертуарі Dakh Daughters, її майстерно обігрує Наталія Галаневич. Але після виконання пісні дівчата кажуть, що це вірші Михайля Семенка, якого розстріляли тут, у Жовтневому палаці, в тюрмі НКВС у 1937 році разом з іншими письменниками. Самі комуністи реабілітували Семенка посмертно. За це та тисячі інших вбивств українців ніхто не відповів.

Що там д

Джерело