Лікарка-травматолог Оксана Мироненко вже пів року оперує поранених в Івано-Франківській міській лікарні.
За цей час жінці вдалось врятувати від інвалідизації та зменшити больовий синдром для великої кількості наших захисників. Лікар спеціалізується на пошкодженнях периферичних нервів, повідомляють у ЦМКЛ.
«Мене життя випадково зробило хірургом периферичних нервів. 10 років я працювала в хірургії кисті в своєму рідному місті Луганську, потім почалась війна (АТО). Так як я категорично незгодна з концепцією «рускава міра», тому вирішила переїхати жити до Бучі. Далі працювала в Києві в одній із найкращих приватних клінік, де є все необхідне обладнання. Там оперувала кисті і нерви. А коли почалась повномасштабна війна, то пошкоджень периферичних нервів доводиться оперувати набагато більше. Ця спеціальність дуже потрібна, оскільки в західній частині України такі операції рідко хто робить», – розповідає Оксана Мироненко.
Операція на периферичних нервах – це завжди величезний ризик. Лікування військових є дуже довготривалим. Оксана Мироненко відзначає: «Якщо нерв пошкоджений, то його відновлення в кращому випадку – 1 мл на добу. А для того, щоб відновилась функція кінцівки, потрібно від декількох місяців до 2-х років. Тому за час лікування ми з пацієнтами стаємо майже родичами, я себе часто відчуваю їхньою матір’ю, бо тривалий період часу з ними перебуваю на зв’язку».
Всіх наших військових, які лікуються у відділенні травматології, ортопедії і реконструктивної та пластичної хірургії Оксана Мироненко оперує спільно з лікарями-травматологами та нейрохірургом ЦМКЛ.
«Тут дуже класне відділення, нова сучасна операційна. ЦМКЛ мені подобається тим, що тут багато лікують військових і є необхідне обладнання», – говорить лікарка.
Оксана Мироненко не тільки лікар-волонтер, вона ще й допомагає ВПО. Для цього заснувала власний БФ «Наш сокіл». Його жінка створила разом з сестрою у пам’ять про матір, яку росіяни розстріляли під час виїзду з Бучі.
«У мене режим роботи – це постійний рух, операції та катання між Києвом та Франківськом. Так, це втомлює, мені важко від того, що з дітьми і чоловіком рідко можемо бачитись. Але зараз війна, я не військова, але можу допомогти, багато працюючи».
