24 січня президент підписав указ про звільнення голови Сумської ОВА Дмитра Живицького. Суспільне поспілкувалося з колишнім очільником області про перші дні війни, про те, чи була готова Сумщина до вторгнення, про його основні досягнення за час роботи та про плани на майбутнє.

- Що Вам найбільше запам’яталося, що Ви вважаєте найбільшим своїм, найкращим результатом?

- Рік і 8 місяців, я вже теж почав підбивати сам для себе якісь певні підсумки, і, мабуть, найбільший результат, що ми можемо зараз з Вами тут, в центрі Сум, сидіти і спокійно говорити. Це є результатом нашої роботи: команди, Збройних сил України, нашої тероборони і всіх, хто був залучений і долучений до захисту Сумської області. Думаю, що це найважливіше і, мабуть, в моєму житті більш важливих подій і досягнень не було. І я сумніваюсь насправді, що вони вже можливі з таким результатом для людей. Збережене кожне життя людей, і це найважливіше. Тому це, мабуть, більше досягнення, ніж там збудований дитячий садочок чи відремонтована школа, чи відремонтована дорога. Бо відносний спокій області і життя людей - це те, що неможливо оцінити і це те, заради чого ми всі працюємо і живемо.

- Мені згадується сесія обласної ради напередодні вторгнення, на якій я був присутній. На цій сесії Ви вийшли на трибуну і розповідали, наскільки Сумщина готова до оборони, наскільки багато в нас різних воєнізованих підрозділів: СБУ, поліція, прокуратура, "Грифон"... А потім так сталося, що більшість цих підрозділів залишили Сумщину, і відбивали конкретно місто Суми одна батальйонна тактична група 81-ї бригади і самоорганізована тероборона, погано озброєна, погано організована і таке інше. Мости не були підірвані, окрім, мабуть, моста в Климентовому. Скажіть, будь ласка, як Вам здається, що саме Ви зробили для оборони області напередодні вторгнення?

- Напередодні вторгнення була сформована бригада територіальної оборони, було укомплектовано майже на 100% весь штатний склад бригади тероборони і батальйонів, були знайдені приміщення. Це і активний процес підготовки, він розпочався десь в кінці осені-на початку зими 2021 року, і буквально в стислі терміни були знайдені приміщення, набрані люди, підготовлені приміщення для зберігання зброї. Це було в батальйонах, в районних центрах. На жаль, не встигли забезпечити там в кожному місці присутність підрозділів, бо є певні вимоги і для приміщень для зберігання зброї. І там має бути сигналізація спеціальна, двері, грати і так далі. На жаль чи на щастя, ми як обласна державна адміністрація, не впливали на розподіл військових сил в Україні. І моя особиста думка, що, мабуть, очікувалось вторгнення і ми про це чули в ЗМІ і на певних нарадах, що очікувалась ескалація на сході України, в Луганській, Донецькій області. І деякі підрозділи Сумської області були спрямовані на підсилення саме рубежів по сходу України. По іншим: поліція, інші підрозділи - не всі їхні працівники тоді евакуювалися, багато залишилося тут працівників і СБУ, і Національної поліції, і інших формувань.

Практично у повному складі була судова охорона. Це, мабуть, був найчисельніший, найорганізованіший підрозділ, які були тут майже в повному складі у нас в області. Ми тоді збирали всіх, починаючи від мисливців, і всі підрозділи, які з початку війни мали озброєння. Зараз я не буду говорити, де вони дислокуються, але були і в Охтирському районі, і в колишньому Лебединському районі, і трошки Шосткинський, і трошки Конотоп. Тобто не чисельні, не великі військові підрозділи були. Те, що стосується підготовки територіальної оборони, всі заходи і всі вимоги, які до нас висувались, ми їх вчасно реалізовували. Але, на жаль, мабуть, треба було трошки це робити раніше - це за декілька років, ще починаючи з 2014 року, коли Росія почала війну проти України.

- Увесь успіх сумського спротиву, бренд нескореної Сумщини, який ми створювали і підтримуємо, як на мене, полягає в тому, що тут була велика кількість людей, готових взяти зброю в руки, і тут були склади зі зброєю. Чи Ви можете розповісти, як ця зброя була роздана? Як зброя зі складів опинялася в руках самоорганізованих підрозділів, давайте так це назвемо?

- Зброя видавалась бригадою територіальної оборони. В районах зброя видавалася там, де вона була на складах, батальйонами територіальної оборони в Сумах. Це були склади управління бригадою територіальної оборони. За великим рахунком, приходила людина з паспортом, підтверджувала, що є громадянином України, її записували в журнал і видавали зброю. Дехто брав по декілька одиниць зброї. Обласна адміністрація не займалась і не займається видачею зброї і передачею конкретній людині даної зброї.

24 лютого ми знаходились тут якраз, тут було чоловік, мабуть, 30. Ми зробили прес-конференцію і розпочався процес підготовки до оборони, віддавались відповідні доручення і пошук можливостей: матеріалів, блоків, палива і зброї. Бо зброї насправді було дуже мало, і те, що було - це була в основному стрілецька зброя. Було мало труб для РПГ. Були заряди, але труб не було. Підрозділи, які не мали працювати з вибухівкою, теж працювали, і не один міст в Сумській області було зруйновано для того, щоб уникнути десь, в якісь райони вторгнення російських військ.

Ми за два дні, 24-25 лютого, вже знайшли близько мільйона патронів для Сумської області. По всій Україні, по військовим складам тоді літали ракети, працювала російська авіація. В Хмельницькій області, в Миколаївській області, в Донецькій області через особисті зв’язки, через якісь родинні зв’язки, знаходилася ця зброя, виписувались відповідні відомості. Мій перший заступник, Тарас Савченко, 26 числа вже поїхав в Хмельницьку область, і дві фури зброї було завезено. Це було близько тисячі автоматів, мільйон патронів, гранати, РПГ, заряди для РПГ, кулемети.

Військові сказали: "У вас там війна, у вас там такі події, що до вас небезпечно везти ту кількість зброї, яку ви зараз замовляєте і хочете". Ми сказали: "Ми самі привеземо". Ми самі знаходили автомобілі. Я дякую всім, хто допомагав. Ми включали і Офіс європейської інтеграції при Кабміні, ми включали радників міністра оборони, ми включали представників РНБО, ми включали колишніх працівників Офісу Президента. Всіх, хто міг знати, хто може дати інформацію, де є зброя і з ким можна поговорити, щоб її можна було отримати.

Представник бригади тероборони з моїм першим заступником виїхали за першою додатковою зброєю для тероборони, привезли на проміжний склад в Полтавській області, і звідти вже в багажниках, в невеликих автомобілях через поля, ліси, між колонами провозили цю зброю. Сумарно нам вдалося з трьох областей привезти близько 8 фур зброї. Це близько 5 млн патронів, 5 тисяч автоматів, декілька сотен кулеметів, набої, гранати, заряди, труби РПГ. І все це буквально десь з 26 лютого по 7 березня, воно було привезено на проміжні склади. Приїжджали сумські вже тоді наші партизани, які стали ДФТГ-шниками, представники бригади тероборони.

Ну і плюс було моє дуже ризикове звернення до всього світу і до керівництва держави, і ми попросили підтримки, бо не було іншого вибору. Ми розуміли, що коли ми йшли сюди працювати, в час, в який ми сюди йдем працювати, такі загрози, які були, і відповідальність за 1 мільйон 100 тисяч людей була вища, ніж ризики для самих себе.

І тоді через декілька днів підтягнулася сюди трошки артилерія з Липоводолинського, Лебединського напрямку, і прилетіли перші Байрактари, які вже повноцінно дуже сильно почали лякати російські війська, розбивати їхні колони, вони почали з трас розїжджатись в різні населені пункти області.

- Це все круто і героїчно, якби не одне величезне “але”. Мені, наприклад, з 2014 року зрозуміло, що Сумщина, конкретно місто Суми, обласний центр в першу годину війни опиняється в тилу і єдине, що у нас залишиться - це якась партизанська боротьба. Партизанська боротьба - вона ж готується завчасно. Чому я чую про те, що 24, 25, 26 лютого думали про те, де дістати зброю і набої, коли воно мало були закопане тут з 2015 року, умовно кажучи?

- Мені важко коментувати такі військові речі і впливати на це, на жаль, ми не могли. Цим займались інші люди, займались військові. Ми, як орган виконавчої влади регіональний, зверталися до центральних органів виконавчої влади, були відповідні наради, зустрічі в РНБО щодо облаштування, посилення кордону. Чому це не було зроблено з військової точки зору? Я рядовий запасу, який навіть не був на військовій кафедрі. Я просто на початок війни не відрізняв БТР від БМП, і завжди вважав, що війна мене ніколи не торкнеться і був таким пацифістом. Тому сказати, чому це не було зроблено тими органами, які за це відповідали - мабуть, треба запитувати у них, у Міністерства оборони.

Коли ми зіткнулись з ситуацією, що почали “Гради” обстрілювати Сумську область, близько 5-ї ранку мені зателефонував голова Краснопільської громади Яремчук і каже: “Олексійович, почалося”. Кажу: “Що?” Він каже: “Війна, нас поливають з “Градів”. Я подивився у вікно, у мене з вікна якраз видно горизонт в бік Краснопілля - просто горизонт був весь червоний. Я зрозумів, що це не те що не жарти, це дуже серйозно, бо весь горизонт краснопільського напрямку просто горів, таке враження, що сонце встало на дві години раніше.

І вже близько 6-ї ранку ми почали збиратися тут на третьому поверсі. Коли вже танки заїжджали, ось тут їхали по Героїв Сумщини, в нас ще не були знищені документи, які по нормативам мають бути спалені, знищені. Отут було все приміщення в диму. Коли ми тільки завершили знищення документів, необхідно було і забрати особові справи людей, і печатки, і вимкнути сервери, і позабирати жорсткі диски і так далі. Було прийняте рішення керівництвом Нацгвардії і поліції частково евакуювати їхній особовий склад, і просто зняли навіть охорону з цієї будівлі. Просто фізично перебувати тут. Тут обласна рада, міська рада, обласна адміністрація - фізично перебува