Тишківці – національно-свідоме село, колиска родини Шухевичів, з якої походить славнозвісний генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА Роман Шухевич – він же Тарас Чупринка. Саме тому в Тишківцях не можуть не берегти українські традиції, а навпаки – активно пропагують, щоб молодь продовжувала дбати про своє рідне автентичне.

         Серед когорти прогресивних молодих людей – вчителька початкових класів Тишківського НВК, член місцевої «Просвіти», талановита співачка, лауреат численних премій Наталія Майдан. Вона і поділилася з «Галицьким кореспондентом» про збережені сімейні реліквії та родинними спогадами.

         На жаль, не кожен може повідати генеалогію своєї сім’ї. Та Наталія Майдан пам’ятає не лише свою прабабусю Олену Парійчук, але й прапрабабусю Марію Грималюк, яка була матір’ю п’яти дітей, один з яких, Василь, пропав безвісти під час Другої світової війни. На жаль, війна забрала життя і її чоловіка Миколи, який загинув на території Прибалтики.

         Чимало приклався до національно-культурного відродження Тишківців  двоюрідний брат прадіда Наталії Майдан Михайло Парійчук. Зокрема він був головою сільської ради, членом «Просвіти» та завідував бібліотекою. Та й у самого була чимала домашня бібліотека. Разом із однодумцями домоглися, щоб у рідному селі постав пам’ятник головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу, а також каплиці у честь Незалежності України. Чимало патріотів, які піднімали національну свідомість у Тишківцях, були за це репресовані. Михайла Парійчука від заслання врятували юнацькі травми. Ще хлопцем наступив на міну, яка відірвала йому руку й позбавила ока. 

         Патріотичний дух живе і в новому поколінні родини Наталії Майдан. Зокрема, двоюрідний брат Андрій Сойчук, який у мирному житті працював енергетиком, нині служить у Збройних Силах України, захищаючи рідну Батьківщину від московської орди.

         Наталія Майдан часто пригадує, як до прабабусі Олени приходили її подруги, а вона, маленька, любила сидіти на старенькому куфрі та слухати їх спогади та різноманітні оповідки про минувшину. А оскільки надто любила співати, навчала правнучку Наталю козацьких і стрілецьких пісень, прищеплюючи таким чином любов до української пісні. Крім таланту прабабусі Марії, у родині ще гарно співав і дідусь Дмитро Сойчук, який самотужки опанував гру на баяні. Навіть тембр голосу, який у Наталії Майдан особливий, вона вважає, що передався їй саме від діда.

         Від прабабусі Олени Парійчук, яка ще й гарно вишивала, Наталії Майдан у спадок залишилися дві запаски і окрайка. Також у прабабусі був родинний кептар, але позичила «добрим» людям, які його не віддали. До слова, прапрапрадід Наталії Майдан Олексій (Лесь) Григорчук мав у своїй власності ткацький верстат і на замовлення ткав жіночі запаски, верети та інші вироби.

         Щодо вишиванок, то для Тишківців характерні рішені (гофровані) сорочки з геометричними фігурами й кольорові з рослинними орнаментами (називали їх «мальовані») з домінуючим червоним кольором. Окрім цього, в селі можна зустріти вишиванки з вишитими вуставками та гофрованими пазухами й рукавами. На жаль, подібних старовинних вишиванок у родині Наталії Майдан не збереглося. Та дівчина дорожить сорочкою, яку для неї вишила бабуся Наталія Сойчук.

         Мали свою цікавинку і тишківські гердани. Сусідка Олена Байструк, на жаль, уже покійна, яка була справжньою майстринею у створенні весільних прикрас, подарувала Наталії Майдан справжню старовинну красу – головний гердан. Оскільки дівчина часто бере участь у пісенних конкурсах, Олена Байструк і спрезентувала їй таку цінну річ у пам’ять про себе.

         Головні убори в Тишківцях називалися поплітки. За розповідями бабусі Наталії Сойчук, якщо дівчина йшла в дружки чи виходила заміж, то їй на голові спершу клеїли кольорові стрічки, тобто робили основу – чільце. Відтак зверху плели дві грубі коси – поплітки, переплетені червоною шерстяною ниткою. Відтак ще зверху – головний гердан. Окрім цього плели ще й вінок з барвінку, куди вставляли позолоту. а з чотирьох сторін прикріплювали красиві китиці. Щодо весільного вбрання, то наречена одягала гофровану сукню (спідницю) з позолоченим низом, а спереду запаску.

         За словами бабусі Наталії Сойчук, усі заміжні жінки ходили зав’язані по-молодицьки, а взимку молодші мешканки Тишківців, окрім літньої хустини, одягали грубшу, але так, щоб було видно ту хустку, що під низом. Жінки літнього віку на свята до церкви спершу зав’язували хустину по-молодицьки,  а кінці грубшої хустки зав’язували зверху на голові.

         Загалом, Наталія Майдан за легкість кольорів покутського вбрання вважає його панським. А однією з мрій називає відтворити генеалогічне дерево, щоб ще більше довідатися про своє коріння, бо без знання свого минулого нічого не зробиш на благо рідної землі.

         Юлія Марцінів

До теми: Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

Перший матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам

Другий матеріал: Вишивка і доля: чому не стало родини Бащуків

Третій матеріал: Вишивка і доля: такої вуставки не було в жодному селі

Шоста стаття: Вишивка і доля: запис на шафі як останнє повідомлення