Олена та Анатолій Верещаги від першого дня війни возили із Сум до окупованих сіл хліб машиною, доки їхній магазин був ночлігом для росіян. Але одного дня їхнє авто розстріляли - чоловік загинув, а жінка, попри травми, знайшла сили продовжити їхню справу, йдеться в ТСН.  

До села Гребениківка на Сумщина тричі на тиждень до центрального магазину рівно о 9 ранку приїздить машина зі свіжим хлібом. Його ціну тут знає кожен. Відтоді як село майже місяць жило в окупації і ледь не в кожному дворі стояли російські танки і “Гради”. 

Саме із хліба почалась історія, яку боляче згадувати Олені Іванівні - власниці магазину. “Війна почалася, поговорили, будуть возити хліб чи не будуть? Перетелефонувала я на Суми до людини, а вона відповіла, ми не виїдемо у нас “руські”. Чоловік сказав, чого ж ми сидіти будемо вдома, все одно ж треба комусь робить це. Давай поїдемо. Ми поїхали на Суми”, - пригадує жінка. 

Чоловіка вбили, а в неї під легенями куля: окупанти розстріляли машину волонтерів, які розвозили Сумщиною хліб

Небезпечний шлях до Сум і звідти до села - так вони зробили кілька рейсів. Хліб привозили і у рідну Гребеніківку, і в довколишні села. До магазину селяни ходити боялися, особливо після того як там облаштувалися росіяни. “Вони тут крутилися на місці, аж іскри летіли з-під гусениць. Магазин двигтів увесь. Зайшли двоє воєнних, почали запитувати, де ваші люди, чого вони нас бояться. Всі ж сиділи в хатах, ніхто не виходив. Він ще сказав, що почепіть, що продуктів немає, щоб не влізли до магазину. Ми при ньому написали, закрили магазин на замки”, - пригадує Олена.  

Та їхній магазин розграбували і окупували. “На 42 тисячі. Гармидер добрий наробили вони. Все перевернуто. Що обікрали, а шо поперевертали. Матраци нові, товсті, хороші і вони на них тут і спали. Тут такий сморід у магазині стояв - брудні, спітнілі, смердючі - тут вони спали”, -додає власниця магазину. 

Лишившись без крамниці, Анатолій Іванович вирішив зробити її на колесах. Їздили по хліб і возили його людям, долаючи російські блок-пости. “Ми в людини взяли причіп, одіялами заселяли і брали в нього 620 хліба, а в машину насипом укладали хліб. 300 хліба брали і 360 батонів. Руські стояли в Сумах на в’їзді, зупиняли перевіряли машину. Спочатку при них розвозили ми хліб по селу, БТР позаду їхав. Чи вони слідили, що їм хотілося знати?”, - каже Олена.  

Олена Іванівна із чоловіком возили хліб навіть у найвіддаленіші – на 4 хати хутори, як Градське. Просили російських військових попереджати блок-пости: вони везуть хліб. Та на одному із них 15 березня по білій цивільній машині росіяни відкрили автоматну чергу. З машини правоохоронці дістали 40 куль. Анатолій Іванович загинув миттєво, його дружина дивом вижила, місцеві встигли доправити її до Сум швидкою.  

“В нього в голову попали, в груди. Я на щоці бачила дірку. Це ще сиділи ми в машині. В його сидінні, в спинці, 4 кулі було. Це ж кулі пройшли наскрізь через нього. Я сиділа, закрила голову руками, звернулася клубочком і під ноги собі. Вони стріляли в передок машині, в мій бік. По голові пройшлося. Я ще в машині бачила, що його вже немає. “Ми більше не будем стріляти, вибачте нас”. Чи нудно було, подурачиться?”, - переказує момент загибелі чоловіка Олена. 

Лікарі з тіла жінки дістали кулі та осколки і майже тиждень боролися за її життя - 16 днів реанімації. Їй довго не наважувалися сказати, що чоловік загинув.

Додому Олена Іванівна повернулась за місяць, коли Сумщина вже була деокупована. Про її Тосіка – так називала чоловіка – тут нагадує все. “Важко, що не ховала, що чужі люди поховали. Руські сказали людям, що на цвинтар не йти, бо будемо, каже, стріляти. Не дали навіть людям на цвинтар прийти”, - шкодує жінка.  

В неї попереду ще довге лікування, на голові досі є рани. В тілі залишки осколків і російська куля, з якою тепер доведеться жити. “Куля біля легкого. Сказали, що її витягувати небажано”, - додає Олена.

Каже, їй важливо жити, аби дочекатися, коли знайдуть вбивць її чоловіка. “Мені хочеться просто їм в очі подивиться, яке в них зараз відчуття, але я не думаю, що вони живі”, - припускає жінка. 

Гребенківчани чекають розслідування і інших справ - росіяни викрали їхніх 3 односельців – серед яких і староста села. Їхня доля досі невідома. 

Окупація об’єднала людей, як ніколи, каже Олена Іванівна. У ще недобудованій церкві тепер ведуть службу українською, перейти до ПЦУ вирішили одноголосно. 

Олена Іванівна попри втрату чоловіка, біль фізичний і душевний після росіян привела магазин до ладу і перетворила на такий собі “Пункт незламності”, де завжди тепло, де нестрашний блекаут і де смачно пахне кавою і, звичайно, свіжим хлібом, за яким завжди стоїть черга. 

Читайте також:

Кадрові перестановки можуть бути не останніми: за які "гріхи" посипались заяви на звільнення у верхівках

Попри навалу росіян на Харківщині, українці відбирають у них техніку і вже нею звільняють села на Луганщині

Німеччина в питаннях “Леопардів” для України непохитна навіть з очільником НАТО: як реагує світ

Джерело