Місяць тому Собор Української православної церкви Московського патріархату ухвалив рішення «про повну самостійність і незалежність від РПЦ». УПЦ МП змінила статут так, щоби її ієрархи та духовенство могли стверджувати, що більше не мають жодного стосунку до Російської православної церкви.

У новій редакції статуту зникли майже усі прив’язки до РПЦ. Але з’явилася інша – посилання на Грамоту про самоуправління УПЦ МП, даровану патріархом Московським Алексієм у 1990 році. У документі йдеться про те, що церква в Україні зберігає єдність зі світовими православними церквами через РПЦ. Таким чином насправді УПЦ МП таки залишила «прив’язку» до Москви.

Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) сама себе називає Українською православною церквою, а Московським патріархатом при цьому іменує вотчину патріарха Московського Кирила.

УПЦ МП очолює митрополит Онуфрій.

УПЦ МП не слід плутати з помісною Православною церквою України (УПЦ/ПЦУ), яка отримала Томос про автокефалію від патріарха Варфоломія 6 січня 2018 року. Її предстоятель – митрополит Епіфаній.

Ієрархи УПЦ МП ухвалені зміни сприймають по-різному. Наприклад, впливовийнамісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павло після Собору відверто заявив, що практично нічого не змінилось. «Все, що ми внесли ті зміни, вони нічого не міняють...», – прокоментував він. Тобто Павло підтримав точку зору тих, хто називає зміни декларативними, направленими на те, аби зупинити під час війни масовий перетік парафій з Московського патріархату до Православної церкви України, очолюваної митрополитом Епіфанієм.

Проте є інше бачення змін, на які зважилась Московська церква в Україні. Митрополит Львівський і Галицький Філарет (Кучеров) вважає, що останні рішення Собору призвели до справжньої незалежності від РПЦ.

Проте Російська православна церква, попри такий показовий демарш, досі не виключила митрополита Онуфрія зі списку своїх головних ієрархів. У той же час, патріарх Кирило відібрав в УПЦ МП кримські єпархії.

Як розцінювати всі ці події та які настрої панують у вірних Московського патріархату в Україні? З цими питаннями «Главком» звернувся до митрополита Львівського і Галицького Філарета, який наполягає, що жодних вказівок патріарха Кирила (Гундяєва) УПЦ МП тепер не виконуватиме.

«РПЦ анексувала єпархії Криму»

РПЦ перепідпорядкувала три кримські єпархії, які раніше входили до УПЦ МП, напряму патріарху Московському Кирилу. Це фактично анексія. Як ви сприйняли цю новину?

Так, відбулася анексія єпархій у Криму. Це було передбачувано. Коли ми всі між собою спілкувалися напередодні Собору, лунали різні думки і від духовенства, і від мирян. Часто говорили про те, що ми не можемо звертати увагу тільки на західні єпархії, у нас же є ще й Крим. Але я тоді висловив свою позицію і сказав, що в нас уже Криму немає, тому що рішенням наступного Синоду, після нашого сьогоднішнього Собору, кримські єпархії перейдуть до юрисдикції Московського патріархату (у підпорядкування патріарха Кирила, – «Главком») . Це було моє відчуття, так воно у підсумку і сталося.

Кримські єпархії – це тільки початок, з огляду на те, що окуповані значні частини Донбасу, Херсонщини і Запоріжжя?

Я думаю, що все це буде залежати від позиції патріарха Кирила і, напевно, від позиції влади Російської Федерації. Але, виходячи з того, який курс взяла РФ, а це ескалація і окупація територій України, можливо, що Донецька і Луганська єпархії також можуть опинитися безпосередньо у юрисдикції Московського патріархату.

Як ви дивитеся в очі єпископам, що пішли за Кирилом, який підтримав убивство українців?

Ми не дивимося їм в очі, бо ми з ними не спілкуємося. У нас є своя церква, своя держава, ми живемо своїм життям і спілкуємося між собою. Я не знаю позиції єпископів, чи священиків РПЦ, з ними не спілкуюся. Я знаю тільки те, що православна держава напала на православну державу.

Митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон, на відміну від митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря, звертаючись до предстоятеля та членів Собору, зайняв правильну позицію. Він сказав, що ми є Українською православною церквою. Сказав, що приймає рішення Собору УПЦ і по можливості втілюватиме ці рішення у життя, зокрема, зі змінами до статуту.

Досі не було офіційної реакції УПЦ на анексію єпархій. Чому? Як ваша церква має відреагувати?

Напевно, Синод УПЦ має зробити якусь заяву. Можливо, варто нагадати Священному синоду РПЦ про те, що у церкви немає кордонів, адже такою завжди була позиція РПЦ і самого патріарха Кирила. Аж раптом тут і зараз з’явилися кордони. А якщо кордони з’явилися, то це істотно змінює ситуацію в Українській православній церкві. УПЦ тоді має жити у межах своєї держави і звершувати свою місію виключно так, як сама вважає за потрібне.

Що це означає на практиці?

Я не можу сказати, адже таких прецедентів не було. Яке би рішення не ухвалила УПЦ, воно буде першим подібним для Синоду, з огляду на обставини, що склалися…

Кримські єпархії самі прийняли рішення, вони показали, що церква «йде в ногу з державою РФ». Тобто сьогодні РПЦ наступає на ті самі граблі, що і Росія.

Виходячи з того, що митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар є постійним членом Священного Синоду, найперше, що потрібно зробити, це звільнити його з цієї посади. Зарахувати його поза штатом УПЦ і призначити на посаду Кримського митрополита іншого ієрарха. Так само можна зробити з іншими ієрархами, які вчинили подібне.

Як зберегти контроль над Кримськими єпархіями у нинішніх умовах, щоби це було не тільки на папері?

Вважаю за необхідне призначити нових керуючих єпархіями. Можливо, фізично зараз ніяк не потрапити до окупованого Криму, туди нових єпископів можуть не пустити. Але у документах церкви рішення мають бути, тому що Крим – це наша юрисдикція і простір нашого канонічного права. І наш Священний синод має право вирішувати питання з ієрархами нашої юрисдикції. Кримські ієрархи порушують канонічні правила тим, що припиняють канонічне спілкування зі своїм предстоятелем, адже вони є кліриками УПЦ і самочинно без відпускної грамоти її залишають.

«80% членів Собору виступили за незалежність УПЦ»

Повернімося до Собору, який відбувся у Києві. Наскільки його проведення стало для вас несподіванкою, адже предстоятель, митрополит Онуфрій, анонсував просто зібрання, яке по ходу перетворилося на Собор?

Я особисто їхав на Собор, бо був упевнений, що так відбуватиметься. Я був одним з тих архієреїв, які звернулися до Блаженнішого митрополита Онуфрія у перші дні повномасштабної війни з проханням скликати Собор. Це звернення було як від мене особисто, так і від нашого духовенства і мирян. Ми закликали до проведення Собору і вирішення подальшої долі Церкви.

Я був впевнений, що це всеукраїнське зібрання духовенства переросте у Собор. Тим більше, я знав думку багатьох єпископів. Знав, що саме про це предстоятель отримав багато звернень від єпископів, священників, монахів, мирян, від громадських діячів, які є нашими парафіянами. Всі ці люди переймалися позицією Церкви відносно війни і подальшого життя.

З деякими архієреями ми міркували: якщо відбуватиметься зібрання, але не порушуватиметься питання проведення Собору, ми би самі могли його ініціювати. Тим більше, що для цього не потрібно ніяких додаткових рішень. Згідно зі статутом УПЦ, Собор єпископів і Собор УПЦ збирає митрополит Київський, підписавши відповідні акти.

Але для проведення Помісного собору потрібно було висунути делегатів, чого не було зроблено. Саме це може стати підставою для РПЦ заявити про нелегітимність ухвалених рішень. Синод РПЦ уже заявив, що «рішення про зміну статусу УПЦ може бути прийняте лише у рамках канонічної процедури, що включає постанову Помісного Собору РПЦ». Як бути з цим?

Послухайте,у нас в країні зараз війна відбувається. Не у всіх єпархіях і парафіях можливо було провести парафіяльні збори і направити делегатів. Ми можемо говорити, що під час війни, під час воєнного стану архієрей може самостійно затвердити склад делегації і направити його на це зібрання. Наприклад, у нашій Львівській єпархії моїм рішенням були призначені делегати. У деяких єпархіях відбулося голосування і у такий спосіб було прийнято рішення, і вони приїхали на Собор. Всюди було по-різному. Але потім зібрання розпочало свою роботу і всі його члени, які були в храмі, стали учасниками Собору, після його скликання. Адже Собор є законодавчим органом у церкві і він має право всіх присутніх учасників зібрання зробити членами Собору.

Щодо змін статуту УПЦ, які мали б затверджувати керівні органи РПЦ, скажу таке. Статут про управління УПЦ не передбачає такої норми. Рішення Собору набирають законної сили відразу після їх прийняття і затвердження митрополитом Київським. Нагадаю, що чіткою у цьому питанні була і позиція покійного митрополита Володимира. Він наголошував: наш статут не підлягає затвердженню будь-кого. Ніколи за існування УПЦ жодні зміни до статутів, а таких було три (